Про існування "самопальних
грошей", чи правильніше сказати "бонів" на територіях,
підвладних анархістам Нестора Махна, існувало чимало свідчень, однак знайти їх
довгий час не вдавалось. В ікінці 20-х рр. ХХ ст. М.П.Семячін, який перебував у
Катеринославі восени 1919 р., раптово згадав, як очевидець, і описав «гроші»:
«Це були штампи на простому цупкому папері, номіналом у 10, 30 та 50 рублів із
зображенням черепа і схрещеним під ним кісток й коротким текстом: «Підробка
карається розстрілом». Що ж то за гроші, коли на них відсутня приналежність –
імітування, рік появи в обігу та інші обов’язкові атрибути цінних паперів,
бодай такого рівня, як «партизанські гроші», більш подібні до розписок чи
сурогатів грошей з надруками нулів, які відразу помножували їх номінал.
На "махновських грошах"
були поширені різноманітні надписи, однак, найбільш масовими були наступні:
(самопальні та з печатками, як завжди в дусі махновського гумору) "Гоп Хум
не журися у Махна гроші завелися", "Хто не буде гроші брати тому
будем сраку драти", "Большевики обещали вам мир,хлеб и свободу а дали
войну,голод, чрезвычайку и в придачу фальшивые деньги" тощо.
Згідно принципів класифікації
бон, їх у науковому світі відносять до великої групи місцевих випусків грошових
знаків (необов’язкових бон) емітентом яких виступають місцеві органи влади (від
губернських до сільських самоуправлінь, відділення банків, ощадні каси, великі
підприємства та установи). Ходять, тобто перебувають в обігу такі різновиди,
точніше сказати – замінники державних грошей – загальнообов’язкових емісій,
виключно в межах визначеної емітентом території. Та й з’являються подібні знаки
тільки за умов екстремальних ситуацій, коли головує інфляція, через нестачу
купюр державних емісій (грошовий голод). Вони – супутники великих конфліктів –
війн, революцій, змін державного устрою. Їх в Російській імперії породила Перша
світова війна, революції і громадянська війна.
При більшовиках "махновські
гроші" описували так: центральною фігурою на малюнку аверса купюри є зображення танцюючої
дівчини-українки, а за нею, праворуч, зображено хлопця (козака чи повстанця –
не з’ясовано), що спостерігає за веселощами, обпершись на тин. Напис, що
супроводжував сцену, такий: «Гей, дівчино, подивись, в батька гроші завелись»
або варіант: «Гей кумо, не журись, в Махна гроші завелись, хто ці гроші не
братиме, того Махно дратиме». Та на думку дослідників, подібні віршовані рядки
навряд чи дозволив би оприлюднити на грошах Н. Махно, якому, як людині
освіченій та розумній, не бракувало глузду чи просто смаку.
Свій внесок у розв’язання перипетій з грошима Махна зробили каталоги
грошових знаків та бон. З появою каталога М.Кардакова, який з певністю вказує
на наявність надруку Нестора Махна на купюрах, що перебували в обігу, тобто
царських емісій, дискусія розгорілася із новою силою. У каталозі П.Ф.Рябченка
(№ 14108 – 14110) наведено дані про знаки грошей, що були в обігу у 1-й
Революційній повстанській армії. Три номінали – 10, 30, 50 рублів мали надруки
(місце емісії – Ростов-на-Дону).
Боніст з Москви Н.Д.Неронов беззастережно
відкидав думку про можливість щодо випуску грошей анархістами. «Можна майже з
певністю стверджувати, що у Махна не було часу, щоб затримуватися у місті,
знайти художників і поліграфістів, друкарню і в ній друкувати свої грошові
знаки». Тут принагідно згадати, що відомий колекціонер-боніст І. Колташов у
своєму дослідженні, що стосувалось бон Півдня України та Дону, привів надруки,
що були на купюрах з його власної колекції. На 5-и
рублях емітованих банком в Ростові-на-Дону 1918 р., роставлено по центру штемпелем червоною
фарбою у восьмикутному картуші без прикрас, в чотири рядки текст: «1
рев(олюционная) армия пов(станцев) Украины – 50 – руб. – Гуляй Поле 1919 г. Н.
Махно». Це вже було щось реальне, бо до такого засобу «збільшення вартості» вдавалися
у світі десятки раз там, де тільки ходили цінні папери. Вірогідність появи
подібних написів очевидна і збільшення номіналу у десятки разів не викликає
зневіри у тих боністів, що підтримували гіпотезу про «курсування» саме таких
купюр.
Історики вже без особливого
застереження пишуть про те, що Н.І. Махно «доручив своїм урядовцям гумовим
штемпелем проставляти штампи на грошах Всевеликого Війська Донського». Однак,
як впевнено довели сучасні українські історики - вільні надписи з
"частушками" та "казармовим гумором" ставили заступники
Нестора Івановича та провідні керівники на околицях його територій.
