Людмила Стельмах (Кучеренко) та Ігор Смешко
Інтелект та фаховість людини видно відразу. А от про її моральні якості можна судити лише згодом – через особисте спілкування, вчинки, факти…
Чимало українців, за 28 років остаточно розчарованих у старих політиках, перед президентськими виборами з великою надією звернули свої погляди на Ігоря Смешка, колишнього голову СБУ.
Поважний послужний список, звання доктора технічних наук, дипломатичний ранг, зв’язки на Заході, досвід в спецслужбах та державних органах, поінформованість про всіх і вся, аналітичний склад розуму, компетентність, вміння чітко висловити свою думку, впевненість на телеефірах, гучні заяви про те, що за ним не стоять олігархи, – багатьом це імпонувало.
І хоч розуміла, що навряд чи він стане президентом, утім, разом з патріотичними, свідомими громадянами-однодумцями щиро хотіла дати І.Смешку шанс пізніше разом з його партією пройти у парламент, в якому завжди бракувало справжніх тямущих державників.
Тож коли мені запропонували бути довіреною особою Ігоря Смешка по 144-му виборчому округу, я погодилася. Про 145-му округу довіреною особою був Віталій Панченко. Фактично ж нам довелося виконувати набагато більший обсяг роботи, ніж тільки як довіреним особам: організовувати в Полтаві виборчий штаб, через соцмережі й своїх знайомих розшукувати й згуртовувати прихильників Смешка, розповсюджувати агітаційні матеріали, випускати листівки. І все це без оплати, на власному ентузіазмі й власним коштом.
Замість займатися лише своїми округами, щоб забезпечити там кращі результати, ми виходили за межі зон своєї відповідальності й ділилися мізерними накладами агітації, яку передавали з Києва, з усіма районами Полтавщини, де знаходили симпатиків Смешка, або ті знаходили нас. За короткий строк вдалося створити команди в багатьох районах області.
Керівником Полтавського обласного виборчого штабу політрадою ПП «СіЧ» був призначений полковник Іван Петкус з Пирятина. Щоправді, ні ми в Полтаві, ні довірена особа І.Смешка по 146-му виборчому округу Ніна Дашко в Кременчуці за всю президентську виборчу кампанію так і не побачили Івана Антонасовича, хоча пропонували йому приїхали й навіть готові були компенсувати бензин. Та й сказати, що він як керівник штабу продемонстрував організаторський талант, було б явним перебільшенням. Неодноразово повторював, що військовий має виконувати вказівки керівництва, а не проявляти ініціативу.
У першому турі президентських виборів 144-й, 145-й та 146-й округи на Полтавщині, де довіреними особами були я, В.Панченко та Н.Дашко, показали найкращі результати за І.Смешка – 10,73%, 8,7% та 8,34% відповідно. А загалом по Україні Ігор Смешко несподівано набрав 6,45%, що отримало назву «феномен Смешка».
Ми теж були окрилені такими проривом І.Смешка не менше за нього самого. До його симпатиків, які запитували, за кого ж голосувати в другому турі, доносили прохання-директиву Ігоря Петровича: як серце підказує, аби тільки не за П.Порошенка. Як ми розуміли з того, що чули від І.Смешка по телевізору (а іншого образу, окрім телевізійного, у більшості населення й не було), це був його особистий ворог.
У своєму зверненні по завершенні президентської кампанії Ігор Смешко писав: «Дорогі друзі, вибори нового Президента України відбулися. Ще раз дякую усім, майже півтора мільйонам українських виборців, які віддали свої голоси за мене на цих президентських виборах. Я Вас ніколи не зраджу». А закінчував такими словами: «Не знижуючи обертів готуємося до чергових парламентських і місцевих виборів і будуємо справжню політичну ОРГАНІЗАЦІЮ ОДНОДУМЦІВ, яка обов`язково посяде провідну роль у відновленні Сили і Честі нашої Батьківщини – УКРАЇНИ».
Позаяк заяву Смешка ми сприйняли буквально, як заклик до дії (а лідер спонукав, бо часу до парламентських виборів й справді було замало), то ми в Полтаві провели установчі збори партії «Сила і честь», демократично обрали голову обласної організації, політраду, оформили протокол відповідно до Статуту. Адже розбудова партії в області починається з обласної організації, потім районні, міські й т.д. І це не за тиждень робиться.
Сотні людей з Полтави і районів зверталися до нас, висловлюючи бажання якнайшвидше вступити до лав партії «Сила і честь», створювати місцеві осередки та розпочати агітацію за партію. Але ми тільки широко розводили руками й, зітхаючи, казали їм те, що нам казали в центральному офісі партії: «Не поспішайте! Підшукуйте людей на керівників осередків. Тільки ж орієнтуйтеся на високо порядних, ідейних, патріотичних людей, таких, що не бігають по партіях».
Тим часом І.Смешко «підігрівав» своїх симпатиків розповідями про те, що «СіЧ» розбудовуватиметься на засадах небувалої демократії (аякже ж, перша в Україні ідейна консервативна партія!), ратував за відкриті партійні списки, казав, що кандидати в нардепи від «СічЧі» відбиратимуться не лише суперпрозоро, а й мало не на партійних праймеріз.
Ще напередодні президентської кампанії керівництво Української академії наук звернулося до знаного полтавця, доктора технічних наук Івана Зезекала, члена академії, з проханням допомогти Ігорю Смешку як чи не єдиному рятівникові України від корупції. Іван Гаврилович погодився й справді результативно вирішував організаційні питання. Однак коли він повіз у Київ протокол установчих зборів обласного партійного осередку, то соратники І.Смешка його просто… не взяли.
Тим часом у повному штилі невизначеності щодо створення обласної організації ПП «СіЧ», що тривала два з половиною місяці після першого туру президентських виборів, чимало прихильників Смешка охололи й втратили бажання підтримувати партію і його. По суті, людей назавжди відштовхнули, знехтувавши їхніми щирими пориваннями. Склалося враження, що збереження й примноження широкого кола щирих прихильників й створення з них міцних осередків партії «СіЧ» не входило до планів І.Смешка та його найближчого оточення.
Не переповідатиму, як ми з Віталієм Панченком їздили на співбесіду в центральний офіс партії та події після того. Скажу так: «рожеві» окуляри спали відразу… Недарма як чорт ладану боюся інтриг і брехні, які побутують в багатьох інших українських політпартіях…
Незабаром І.Смешко повідомив, що керівником Полтавської обласної організації ПП «СіЧ» політрада ПРИЗНАЧИЛА Івана Петкуса. Завважте, не затвердила, а призначила. Вельми прикметно, як для партії, яка заснована на принципах конституційної демократії! На цьому ми з Ігорем Петровичем чемно розпрощалися в Месенджері.
Про що ніскільки не жалкую. Бо подальший розвиток подій навколо партії «Сила і честь» та її очільника, на жаль, засвідчив, що в Україні святі для кожного громадянина слова запросто можуть використовуватися лише як ширма й означати зовсім протилежне. Наприклад, партія «Совість України», від якої полтавським міським головою став Олександр Мамай, найбільше запам’яталася полтавцям підкупом виборців цукром, а самого мера депутати через процедуру недовіри виперли з теплого крісла. Яка там совість?! А про таку чесноту, як честь, можуть поняття не мати ті, хто носить у кишені квитки партії з таким гучними словом…
Полтавських волонтерів, які під час президентської кампанії безкорисливо зробили величезний заділ для проходження партії «СіЧ» та І.Смешка в парламент, обурило те, що заступником керівника центрального парламентського виборчого штабу ПП «СіЧ» Дмитра Гордона став полтавський бізнесмен Андрій Баранов.
Якщо вірити Інтернету, то колишній заступник голови Полтавської ОДА за свої 52 роки встиг ощасливити своєю присутністю сім (!) партій і блоків, не особливо перебираючи, через що журналісти давно означили його політичний шлях словами «політичний хаос»: УНП, Наша Україна, Єдиний центр, УДАР, блок Костянтина Жеваго, блок Петра Порошенка і нарешті… «СіЧ». Причому Андрій Павлович керував виборчою компанією Порошенка в Полтавській області!
А потім у парламентських виборчих списках ПП «СіЧ» з’явився екс-представник П.Порошенка в Кабміні Вадим Денисенко, тобто, людина з «ворожого» табору… А як же тоді гучні застороги І.Смешка проти порошенківців?! Хіба це не візантійщина, не підступна маніпуляція довірою виборців: одне кажемо, друге думаємо, а третє робимо?
Чимало запитань викликала навіть перша десятка партійного списку «СіЧі» до Верховної Ради, яка тільки й була озвучена за з’їзді партії 8 червня ц.р., чим дорікнув І.Смешку Анатолій Гриценко під час однієї з телепередач: «Де ж ваша відкритість, Ігорю Петровичу, ми ж свої списки оприлюднили відразу, а ви ще й досі приховуєте!» У першій десятці лише двоє – сам Смешко та генерал Тимошенко – мали раніше стосунок до «СіЧі», а четверо – перекинчики з «Самопомочі» та БПП… До речі, на з’їзд не запросили навіть найактивніших з волонтерів, які «пахали» на приголомшливий результат І.Смешка.
Делегатів з’їзду спонукали проголосувати за партійний список на дочасні парламентські вибори, починаючи з 11-го номера, та за список мажоритарників, не назвавши жодного (!) прізвища, тобто, за котів у мішку. До такого ницого ошуканства вдалася ще партія Гройсмана, але її не беремо в розрахунок.
Буквально через два дні після з’їзду Валентина Радчук, вдова загиблого на Донбасі героя оприлюднила в соцмережах своє рішення про відмову бути керівником виборчої кампанії партії СІЧ у Чернівецькій області. Зокрема, вона так обгрунтувала свою позицію: «Не дивлячись на те, що процес формування цього списку був абсолютно утаємниченим і була відсутня будь-яка інформація з цього приводу, ми до останнього вірили, що на з'їзді партії прозвучать прізвища справді НОВИХ у політиці, незаангажованих, професійних кандидатів, як і обіцялось. Мені не зрозумілі пріорітети Ігора Смешка або його оточення у підборі такої "команди", але я чітко розумію, що у мене інше бачення й сприйняття честі».
А вже повні партійні та мажоритарні списки претендентів на депутатські мандати від партії «СіЧ» шокували! Звісно, є там і гідні особистості (зокрема, в непрохідній частині списку). Але чимало таких, яких навіть з натяжкою важко назвати носіями ідей консервативної демократії, ба навіть елементарної чесності й порядності; вони не лише не були раніше помічені в громадському активізмі бодай на рівні будинкового комітету, а й допомагали «папєрєднікам» цементувати корумповану владу, боротьбу з якою декларував І.Смешко.
І багатьом з цих осіб, на яких упала «благодать» Смешка (чи Гордона, чи Баранова?) хочеться задати запитання. Щоправда, вони риторичні: а де ви, панове, відсиджувалися під час президентської виборчої кампанії, в яких окопах? Чому від вас тоді й слова не було чутно за Смешка, чому не потратили на агітацію за свого нинішнього патрона жодної хвилини свого дорогоцінного часу, жодної власної копійки?! А тепер прийшли на готовеньке та купили місця у списках? Одно слово, все як у відомій формулі про революції: здійснюють фанатики, а користаються плодами пройдисвіти…
Черговий публічний скандал викликала інформація, що про Кременчуцькому виборчому округу №146 від партії «СіЧ» іде Сергій Перепелятник, директор місцевої комунальної ТРК. Ніна Дашко, кременчуцька правозахисниця, виступила проти цієї кандидатури з вагомими аргументами: паркетний журналіст, котрий все життя вихваляє владу, яка його фінансує, й ніколи не став на захист пересічної людини. І.Смешко насварив її, мовляв, навіщо «виносити сміття з партійної хати» й поширювати чутки, бо Перепелятник не йде від партії, то якесь непорозуміння.
Але ЦВК зареєструвала це «непорозуміння» кандидатом від «СіЧі»! А Смешко, котрий нахвалявся розібратися, виправити ситуацію й зробити офіційну заяву, нічого не відповів і просто видалив Н.Дашко із друзів у Facebook! Тут доречно перефразувати відомий афоризм: скажи, кого ти взяв у список, і я скажу, хто ти...
І не Н.Дашко, яка з однодумцями у специфічному Кременчуці «вирвала» високий відсоток за кандидата Смешка, а С.Перепелятник, якого не було ні чути, ні видно на президентській гонитві, став членом політради Полтавської обласної організації «СіЧ»! Де логіка й де справедливість?! Тому Ніна Дашко заявила про вихід з партії усього створеного нею Кременчуцького осередку «СіЧі».
По семи з восьми мажоритарних виборчих округів Полтавщини смешкова «СіЧ» виставила людей, котрі прийшли на забезпечний іншими результат і невідомо де були, коли ті інші, в т.ч. й наша волонтерська команда, працювала на Смешка під час президентської кампанії. Один з таких – Артур Орліковський, 29-річний підприємець, син відомого на Полтавщині власника приватного охоронного підприємства «Явір-2000» Андріана Орліковського. Тільки та «відомість» не лише зі знаком «плюс»... Одне безперечно: це дуже заможна родина. Утім, за які заслуги й перед ким Артур удостоєний честі балотуватися в парламент, залишається загадкою. Швидше за все, за усталеною схемою: гроші є, пора в політику, бо політика – найприбутковіший бізнес в Україні.
На Херсонщині – такий же, але масштабніший конфлікт. Ігноруючи рішення обласної організації «СіЧі», яка діє з 2005 року і ядром якої є колишні військові, рішенням з’їзду (і хто повірить, що І.Смешко не дав на це «добро»?) шито-крито проведено зовсім інших, в тому числі й одіозних кандидатів по мажоритарних округах на позачергових парламентських виборах, які не мають жодного відношення до партії «Сила і честь», зокрема, в.о. голови Херсонської ОДА Д.С.Бутрія.
Херсонські партійці звернулися з відкритим листом до І.Смешка та політради партії, в якому зокрема, писали: «Наше обурення викликало й те, що пан Бутрій Д.С. свого часу очолював виборчий штаб колишнього президента Петра Порошенка, а тепер він, з чиєїсь «легкої», а може й «нечистої руки» представлятиме «Силу і честь». Виходить на повірку - не така вже «сила», а тим більше «честь»! У зв’язку з цим вимагаємо надати офіційні пояснення щодо порушених питань та оперативно підтвердити список кандидатів, поданих відповідно до процедур від партійної організації Херсонської області. В іншому випадку Херсонська партійна організація «Сила і Честь» відкликає свої голоси, які були надані під час з’їзду, відмовляється від участі у виборчому процесі з відповідним медійним супроводженням в ЗМІ та соціальних мережах».
Мимоволі хочеться вигукнути: «Оце Смешко дає жару!». Якщо «кинув» своїх військових товаришів-однопартійців, то що казати про безпартійних свідомих громадян, які повірили в нього, мов у месію?!
Конфлікти, подібні херсонському, й в інших областях… Приміром, у Фастові Київської області, по виборчому округу від №91 від партії «Сила і честь» іде Лариса Майсак, директор агрофірми. Але місцеві жителі стверджують, що саме до рук її й чоловіка «прилипло» майно колись багатого колгоспу. Пане Смешку, а інших, неодіозних і незаплямованих політичною міграцією кандидатів не можна було підібрати? Таких, до яких не було б жодних запитань?
Ще 2-3 місяці тому не могли й у страшному сні уявити, що ситуація зміниться так кардинально; що за рекордно короткий термін симпатія до політика перетвориться на антипатію й величезне розчарування. І це другий «феномен» Смешка: мало хто з українських політиків так стрімко втрачав прихильників…
Полтавські симпатики І.Смешка, котрі забезпечили йому результат під час президентської кампанії, на своїх зборах засудили непослідовну кадрову політику лідера політичної партії «Сила і честь» Ігоря Смешка (гадаємо, як військовий, він розуміє, що командир завжди відповідальний за своїх підлеглих). «Нас обурюють подвійні стандарти, зневага до людей, які безкорисливо підтримали Смешка під час президентських виборів, насторожує розбудова консервативно-демократичної партії на кшталт комерційного проекту, бо за історію незалежної України вже бачили, до чого призводить цинічна торгівля місцями в списках вождистських партій», - казали промовці. І одностайно вийшли з числа симпатиків І.Смешка… Можна дурити якийсь час якусь кількість людей, але не постійно й не всіх…
Невже пан Смешко, фахівець із системного аналізу, екс-очільник розвідки та СБУ, не бачить, що він і партія втрачають рейтинг? Можна, звісно, «нарубати капусти» ще й до виборів, але так і не пройти в парламент?
Соцопитування Інституту Яременка 4 липня ц.р. оприлюднило дані, згідно з якими рейтинг партії «Сила і честь» становить усього 2,8%. А станом на 13 червня був 3,8%...
Шкода. А все так гарно починалося…
Людмила Стельмах (Кучеренко),
президент правозахисної ГО «Полтавський медіаклуб»,
екс-довірена особа І.Смешка по 144-му виборчому округу
